"Перший професійний історик України" - 200 років від дня народження Миколи Костомарова

        Микола Іванович Костомаров – великий український історик, видатний етнограф, яскравий публіцист, талановитий письменник і, безумовно, великий патріот своєї батьківщини.

     Микола Іванович Костомаров народився 16 травня 1817 в

 с. Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії. Після смерті батька він з матір’ю був у скрутному становищі, так як батько його не всиновив. Мати перевела Миколу з московського пансіону до пансіону у Воронежі, але рівень викладання був дуже низьким, і хлопчик ледь висиджував нудні уроки, які практично нічого йому не давали. Згодом почав навчання у Воронезькій гімназії. 

1833-1837 — навчання в Харківському університеті на історико-філологічному факультеті. По закінченні університету деякий час служив юнкером в уланському полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема 1845р. — ст. учитель Першої київської гімназії, з 1846р. — ад’юнкт-професор кафедри російської історії Київського університету. У 1845 — 46 рр. разом з М. Гулаком і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів — «Книг буття українського народу», «Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», відозв «До братів-українців», «До братів-росіян», «До братів-поляків»; автор записки про об’єднання слов’янських народів. Весною 1847 р. Костомарова арештовано. Після річного ув’язнення в казематі «Третього відділу», а потім у Петропавловській фортеці його вислано до Саратова.  1856р. Костомарова амністовано. 

З 1858р. жив у Петербурзі. В 1859 — 1862 рр. — екстраординарний професор кафедри російської історії Петербурзького університету. 

На початку 1862р. залишає працю в університеті і зосереджується на науковій роботі. Був членом-редактором Київської археографічної комісії; за його редакцією у 1863 — 1884 рр. видано 12 томів «Актов Южной и Западной России» з історії України і Білорусії 14—17 ст. Показуючи близькість історичної долі і культурного життя українського та російського народів у ст. «Две русские народности» (1861), Костомаров розрізняв визначальні риси національного характеру українців та росіян. Автор праць з історії: «Начало Руси» (1860), «Мысли о федеративном начале в древней Руси» (1861), «Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада» (1864), «Вече и вечевое устройство в древней Руси» (1864) та ін. Написав «Русскую историю в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» (т. 1—7, 1873 — 88). Наукові дослідження Костомарова здобули широке визнання, його обрано почесним членом Югослов’янської академії наук і мистецтв, сербського вченого товариства «Друшество» й ін

Історичні праці вченого відзначаються образністю викладу. Основними працями його життя стали «Богдан Хмельницький», «Руїна», присвячена трагічним подіям, що настали після смерті Хмельницького, «Мазепа» і «Мазепинці», а також фундаментальна праця «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів», де представлені критичні біографії основних героїв давньоруської, української та російської історії. Власне історії Росії, крім згадуваної роботи про повстання Степана Разіна, присвячене «Північноруське народоправство» (1863) і «Непевний час Московської держави» (1866). Особливий інтерес представляє його наукова розвідка «Останні роки Речі Посполитої». В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки «Украинские баллады» (1839), «Вітка» (1840), історичні п’єси. Костомаров — один з перших українських літературних критиків.

Помер Микола Костомаров 7 (19) квітня 1885 року в Петербурзі.