"Все, що душа довірила словам "- 95 років від дня народження Анатолія Дімарова

     Народився Анатолій Дімаров 5 травня 1922 року в Миргороді (Полтавська область) в сім’ї заможного селянина Андроніка Федотовича Гарасюти. Мати була дочкою священика. Щоб врятувати сім’ю від заслання до Сибіру, ​​батько відправив їх до Миргорода, де його дружина змінила прізвище двом синам. 

    У 1940 році, після закінчення середньої школи, був призваний до Червоної армії. З 27 червня 1941 року О. А. Дімаров бере участь у Великій Вітчизняній війні стрільцем 371 стрілецького полку 37 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті. 17 липня 1941 року був важко поранений під Могилевом, в результаті став інвалідом II групи. Після лікування виявився на окупованій території. Став партизаном. З поверненням РККА був знову покликаний в діючу армію. Після війни працював в заввідділом в газеті «Радянська Волинь».

      У 1949 видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». У 1950-1951 роках навчався в Літературному інституті імені А. М. Горького в Москві, в 1951-1953 роках у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у різних видавництвах. Член Спілки письменників України (1949). 

   Помер 29 червня 2014 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. 

                                        Твори А. Дімарова

Романи «Його сім’я» (1956) «Ідол» (1961) «Шляхами життя» (1963) «І будуть люди» (1964-68) «Біль і гнів» (1974-80);

Повісті та оповідання «Гості з Волині» (1944) «Син капітана» (1957) «Друга планета» (1980) «Три грані часу» (1980) «Вершини» (1986) «Зі щитом і на щиті» (1987) «Самосуд» (1990) «Прожити і розповісти: Повість про сімдесят років (автобіографія)» (1997);

 Збірка оповідань «Сільські історії» «Українська вендета» «Чоботи» «Відьма» «Діти» «Сабантуй» «Мажоріха» «На поруки» «Якимівна» «Хата скраю» «Старший брат» «Нова» «Зінське щеня» «Федотович»;

 Казки «Для чого людині серце?» «Блакитна дитина»; 

Етюди «Ховали Надю» «Дід Черепок косить пшеницю».