Стрітення Господнє величаймо - 15 лютого свято Стрітення Господнє

    На 15 лютого припадає свято Стрітення, у церковному календарі – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа або Стрітення Господнє. В Україні цей празник здавна шанувався. Селяни намагалися не працювати, а стежити за погодою, бо «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення зимі з весною зустрітися». Хто кого переборе, то такою вважали, й буде погода до початку березня. 

     Про цей день у народі живе й досі красива легенда.

У ній розповідається, що зустрівшись на Стрітення, стара Зима й молоде Літо сперечаються – кому йти, а кому залишитися. Якщо під вечір потеплішає – Літо перемогло Зиму, якщо похолоднішає – навпаки.

    Оскільки за народними переказами, це свято пов’язується з кінцем зими і початком весни, то на Стрітення наприкінці дня сільські дітлахи збиралися де - небудь на пагорбі і починали кликати сонечко, щоб воно «виглянуло із-за гор - гори».

    Язичники цей день називали «зимобором», позаяк зима боролася з весною.

Напередодні зимобора наші пращури ретельно стежили за погодою. Якщо Юхимів день (11 лютого) принесе вітер, то буде сирим літо, а коли ввечері 14 лютого небо вкриється зорями – спізниться весна. 

    Важливу роль традиційно відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж цілющі властивості, що й хрещенська. Віруючі, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. Вона вважалася цілющою: нею натирали на тілі хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» - хвороб, викликаних «поганим оком». Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її «стрітенницею», а пасічники – бджіл і вулики, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець» - небезпечна інфекційна хвороба. Це робили протягом року – в кожну першу неділю на молодику. 

    У церквах цього дня святять і свічки. Такі свічки називають „громичними”, бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки.

    Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють „громичну” свічку – „щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив”. Від „громичної” свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й „Громиця”.